Страны и города
Русский
Українська

Загородный отдых

Красивий куточок у Краснокутську

Хуторянин , 23 Марта 2011, 11:19
m807140a6536bf2d3dd23.jpg

Дендропарк у давньому Красному Куті на місці колишнього Петропавлівського козацького монастиря справді виправдовує назву поселення, яка немає нічого спільного з «червоною» епохою в історії країни, а походить від кореня слова краса. Мальовничий куточок, прекрасне місце. Воно таким було і є досі.

Їхати до нього найкраще власною автівкою із запасом бутербродів та води, бо на території парку чи поблизу нього купити щось таке є складним завданням. Можливо, що доведеться навіть спускатися до центру міста, де є крамниці. Це близько 20-30 хвилин пішки, перевірено своїми ногами, бо приїхали ми власним ходом.

З тим, щоби дістатися до міста, проблем не виникало, крім однієї – водій дорогою з Харкова попередив нас, що остання маршрутка до обласного центру вирушатиме десь о пів на третю дня! Нічогенький такий розклад... Мені досі не віриться в нього, але перевіряти правдивість слів шофера ми не наважилися, тому рівно о другій були на автостанції та відразу втиснулися в мікроб і вирушили додому.

Проведених у парку трьох із хвостиком годин виявилося цілком достатьньо для того, щоби двічі обійти його. За розмірами він подібний до харківського зоопарку, може, трохи більший, але не набагато. Два невеличких ставка, довкола котрих кружляють протоптані відвідувачами стежини, зрідка – щось схоже не присипані гравієм шляхи. Розповідають, що саме звідси Україною поширилися клен, акація, шовковиця та чимало інших дерев та рослин.

Антуражу «під природність» немає – все тут і так максимально природнє. Інколи аж надто, бо якщо не звертати уваги на рідкісні, подекуди чудернацькі дерева довокола, можна навіть забути, що знаходишся не в звичайному лісі чи біля сільського ставка, а у справжньому дендропарку.

Назагал за враженнями – це щось середнє між Софіївкою в Умані та Галявиною казок в Ялті, лишень із помітним відбитком провінційності та занедбаності. Потрапити на територію досить легко через бічні входи – навіть не уявляю, чи збирають платню за вхід ті дві жіночки, що охороняють парадні ворота. Екскурсія, певне, якихось невеличких грошей коштує, однак за браком часу та з досвіду попредніх відвідин парку дружиною від супроводу фахівця ми цього разу відмовилися.

На головному вході проставлена дата засунвання дендропарку, здається, 1803 рік. Проте я зустрічав й інші відомості, начебто парк було закладено раніше – у 1793 році. Та й 200-річчя святкувалося саме 1993 року... В кожному разі, тут відпочивають душею та працюють із рідкісними видами рослин та дерев уже близько двох століть. Непоганий вік, як для туристичної принади на Слобожанщині.

Появою цього чудового місця Слобідська Україна завдячує родині Каразіних – одній з найвідоміших поміщицьких сімей у краї. Василь Назарович Каразін ушановується як засновник Харківського університету, а його рідний брат, Іван Назарович, є фундатором Основинського акліматизаційного саду – мальовничого краснокутського дендропарку, як він називавася до 1917 року.

На його території Іван Каразін і знайшов свій останній притулок, неподалік було поховано його сина, який чимало зробив для розвитку задуму батька й цілої ботанічної науки в регіоні, а також інших родичів. Справжні могили з правосланими хрестами та ангелами були понищені атеїстами-большевіками під час революційних подій у 1917-1921 роках. Відновити вдалося лише дві.

З принад варто відзначити найперше ставок у центрі парку. Острів кохання на ньому був насипаний іще Каразіними. Цей шмат землі зовсім невеличкий, проте, як годиться, овіяний легендами та переказами. Наразі сюди приїжджають молоді, коли справляють весілля, або й просто закохані. На острові є альтанка та квітники у формі обручок. На місточку, що з’єднує острівець із «материковою» частиною парку, почеплені кілька характерних замочків із іменами. Лебеді доповнюють романтичну картинку.

Загалом у дендропарку, переказують, можна побачити чимало видів птахів, комах і тварин. Страхають, ніби сюди з лісів довкола забігають навіть косулі та дикі кабани. Однак ми чомусь навіть білочок не зустріли. Компенсували відсутність екзотичних для міських мешканців істот деякі комахи. А жаби влаштували справжнісінькій концерт, їхнє колективне кумкання час від часу перекривало решту звуків. :-)

Ще в парку є скіфська баба, до того ж не одна. Щодо автентичності всіх – не певен, але деякі подібні на стародавні пам’ятки. А от усілякі дерев’яні казкові персонажі чи просто тваринки – це вже робота краснокутського майстра останніх років. Блукаючи парком, варто частіше піднімати голову догори, бо інакше є ризик не помітити чимало таких от місцевих мешканців.

Хоч вартно відзначити ще деякі незрозумілі мені речі. Наприклад, дірки на деяких дерев’яних фігурах. Враження, ніби по них хтось стріляв зі зброї. Дивні люди є, коли це припущення вірне...

 

23,19

+

-


Для того чтобы оставить комментарий вы должны войти или зарегистрироваться
Погода в Украине Достопримечательности Украины Онлайн бронирование гостиниц
Услуги для гостиниц Рекламодателю Вебмастеру Вход для гостиниц Map
Копирование материалов с данного сайта допускается только с письменного разрешения редакции
© 2019 nezabarom.ua
Все права защищены